Актуальні драйвери, або Прогнозовані перспективи інвестиційного бізнесу
Інвестиційний бізнес завжди орієнтований на економічну ефективність. Позитивні соціальні, екологічні та інші наслідки здійснюваних інвестицій не можуть замінити їхньої прибутковості, інакше бізнес перетворюється просто на вкладання коштів у різноманітні активи і проєкти з різною метою та, зазвичай, складно прогнозованим майбутнім. Крім того, на нестабільних ринках (а в країнах з високим рівнем політичної, регуляторної та економічної турбулентності ринки апріорі є нестабільними) питання оцінки ризику та гарантій прибутковості інвестицій виходить на перший план.
Головуючий Ради Української асоціації інвестиційного бізнесу Дмитро Леонов
Отже, основними драйверами для інвестиційного бізнесу на фондовому ринку у вкрай турбулентному вітчизняному середовищі найближчим часом можна назвати наступні.
Ринок державних боргових зобов’язань
Економічна нестабільність, додатково розхитана перманентними карантинними обмеженнями, повільними перемовинами з МВФ, об’єктивно впливатиме на підвищення дохідності інвестицій у боргові зобов’язання держави у першому півріччі 2021 р. З іншого боку, у середньостроковій перспективі позитивні прогнози динаміки ВВП, достатність золотовалютних резервів НБУ та “політична невідворотність” отримання чергового траншу МВФ є гарантіями, яких вистачить для зниження ризиків на цьому ринку. Крім того, наприкінці 2021-го — початку 2022 р. дохідність ОВДП може знизитись внаслідок запровадження схеми податкової амністії “чорної готівки” через фізичних осіб під 2,5% податку за умови її інвестування в ОВДП. А з 2023 р. рівень дохідності може знизитися ще більше в разі початку діяльності Накопичувального фонду та розміщення усіх пенсійних активів цього фонду в ОВДП, на чому наразі наполягає Міністерство фінансів.
Розпродаж державної власності
Як будь-який хронічний боржник з невисоким рівнем платоспроможності та довіри з боку кредиторів, разом із “мистецтвом робити борги” держава має бути готовою до розпродажу майна для одноразового поповнення доходів та фінансування поточних витрат ще до того, як стане доступним дешеве рефінансування державного боргу за рахунок залучення в ОВДП амністованих неофіційних готівкових заощаджень громадян та їхніх обов’язкових пенсійних накопичень.
З огляду на те, що останнім часом приватизаційні процеси за багатьма напрямками гальмувалися політичними інтересами, можна стверджувати, що потенціал для розпродажу не вичерпаний, а можливість позбавлення певних олігархічних угруповань вигідної схеми “управління” державними частками замість їх придбання у держави за конкурентною ринковою ціною може додатково політично стимулювати сегмент ринку приватизаційних активів.
Зрозуміло, певне негативне тло може створити вибіркова політизація питання захисту права власності іноземних інвесторів, проте ймовірність придбання приватизованих активів за порівняно низькою ціною має нівелювати оцінку цих ризиків для інвесторів з політично “бажаних” або “нейтральних” юрисдикцій.
Ринок землі
Якщо ринок цього активу врешті-решт буде запущено, то вочевидь невисока його стартова вартість спонукатиме до формування необхідних сек’юритизованих механізмів безперешкодного долучення до нього інвестиційних ресурсів усіх кіл інвесторів, навіть тих, для яких формально пряма участь у якості покупців на цьому ринку на першому етапі обмежена законодавством.
Товарні деривативи
Україна поки що залишається крупним експортером сировинної продукції, що вважається недоліком національної економіки. Проте для розвитку ринку товарних деривативів потенційно це є гарним підґрунтям. Залишається сподіватися, що розвиток цього ринку не гальмуватиметься “уповільненим” процесом формування системи його державного регулювання на базі законодавства, яке набуде чинності у середині цього року.
Отже, ключові драйвери розвитку українського фондового ринку спираються на надійне підґрунтя — народну мудрість “не було б щастя та нещастя допомогло”, яка у цьому випадку гарантовано спрацьовує.
Традиційна сек’юритизація “активних галузевих” ринків (будівництво, проєкти транспортної інфраструктури, агросектор) залежатиме від динаміки їхнього розвитку, перспектив окупності проєктів та можливого формату залучення коштів широкого кола інвесторів. Окрему групу можуть скласти муніципальні інвестиційні проєкти, активізація яких можлива в умовах поглиблення децентралізації, проте їхній розвиток стримуватиметься інертністю та низьким рівнем обізнаності представників місцевих органів влади у ринкових механізмах залучення фінансування.
Класичний сегмент прямих інвестицій залишатиметься умовно стабільним, враховуючи простоту його розуміння на рівні державної влади та взагалі тотожність для неї загальному поняттю “інвестиція”.
Податкові пільги для крупних інвесторів, а також запровадження інституту державних “інвестиційних нянь” можуть заохотити навіть дуже обачних інвесторів, проте використання наявних в Україні інструментів та інститутів фондового ринку за цим напрямком повністю залежатиме від потреб й бажання самого інвестора, оскільки для української влади “фондового ринку в Україні немає”, а отже, прийнятних ринкових механізмів вона інвестору сама не
запропонує.
Зрозуміло, що суттєвим чинником стане регуляторна активність Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, яка буде вимушена, з одного боку, забезпечувати ефективне регулювання де-факто існуючого фондового ринку, а з іншого — виконувати меморандум щодо створення в Україні міжнародного фінансового центру, на реалізацію якого протягом наступних трьох років передбачається виділити як бюджетне фінансування, так і спрямувати допомогу міжнародних донорських організацій.
Де, коли і з якими наслідками для інвестиційного бізнесу перетинатимуться ці два процеси, покаже лише час.
Схоже за змістом:
Коментарі (0)
Залишити коментар