Фірма з виробництва снеків за $70-120 тис.

Обсяги виробництва та споживання пива в Україні продовжують швидко зростати (стор.66-70). Споживачі пінного напою стають дедалі вибагливішими. Пивко “заїдають” вже не лише звичною таранкою. На “закусочному” ринку товарами – замінниками традиційних продуктів стали маленькі сухарики з різними смаковими добавками та сушено-в'ялені морепродукти (кальмари, тріска тощо).

---

---

 Як показало проведене БІЗНЕСом дослідження, їхнє виробництво (а тим більше банальний імпорт) — бізнес дуже прибутковий і при правильному підході до справи не вимагає багато великих капіталовкладень. Інвестиції в такий проект (без витрат на брендування продукції) становлять $70-120 тис.
При цьому на "пивно-закусочному" ринку ще не надто тісно і новачкам є десь розвернутися. Поки що це переважно невеликі мобільні підприємства, здатні оперативно реагувати на зміни у споживчих уподобаннях, змінюючи смакову гаму. Темпи зростання обсягів споживання пивних закусок
(і в недавньому минулому, і за прогнозами на майбутнє) – понад 100% на рік. Тому той, хто зможе налагодити постачання якісної сировини, правильно підібрати персонал і виявиться достатньо компетентним у технологічному відношенні, зможе заробити пристойні гроші.

Ситуація на ринку

"Сухарно-морепродуктові" закуски до пива, з погляду маркетингу, відносяться до так званої снекової групи - товарів, що споживаються на ходу. Український снековий ринок у його сучасному вигляді протягом останніх 2 років формувався під впливом російських компаній. Природа не терпить порожнечі, і якщо якийсь товар успішно продається на ринку "північного" сусіда, то зі стандартним часовим лагом на рік-два він з'являється і в Україні.
Досить низькі "вхідні" капвкладення в галузь зумовлюють привабливість ринку нових операторів: і виробників, і імпортерів. Сьогодні це бізнес невеликих та середніх компаній, оскільки для транснаціональних титанів масштаб поки що не той, а можливо, вони просто ще не відчули тут запах грошей. Проте оператори ринку поступово нарощують обороти. На ринку з'являються нові види продукції, посилюється медіа-і промо-активність з розкручування торгових марок.
Три чверті ринку "сухарно-морепродуктових" закусок наповнюються вітчизняними виробниками. "Сухаросушильників" налічується близько 10, а ось із "сушильників" морепродуктів БІЗНЕСу вдалося виявити тільки місцеву компанію - "Золоте руно".
Основні гравці на ринку перераховані нижче (за абеткою):

"Альянс Техфорфор" (Україна - ТМ "Хрусташки"): житні сухарики з різними смаковими добавками;
ЗАТ "Бріджтаун Фудс" (Росія - ТМ "Три скоринки"): житні та пшеничні сухарики з різними смаковими добавками;
"Меридіан плюс" (Росія - ТМ "Клинське"): житні сухарики з різними смаковими добавками;
ТОВ “ПІГ “Корнер капітал” (Україна – ТМ “Гризлі”): житні та пшеничні сухарики з різними смаковими добавками;
ТОВ "Слов'янські сухарі" (Україна - ТМ "Крихітка"): житні та пшеничні сухарики з різними смаковими добавками;
"Темперанс" (Україна - ТМ "Золоте правило"): житні сухарики з різними смаковими добавками;
"Золоте руно" (Україна - ТМ "Золоте руно"): житні сухарики з різними смаковими добавками, картопля скибочками, сушені кальмари та тріска;
ТОВ "Фактор" (Україна - ТМ "Флінт"): сухарики житні з різними смаковими добавками, сушені кальмари.
Найбільший обсяг реалізації припадає на м.Київ, східні та південні області України, оскільки там концентруються найбільш “просунуті” та заможні споживачі та випивається найбільша кількість пива. За даними маркетингових досліджень компанії "Золоте руно", приблизно 40% любителів хмільного напою вважають за краще закушувати його сухариками, 25% - морепродуктами. Інші покупці споживають як товар-замінник солоний арахіс (25%) і фісташки (10%). 75% загального обсягу реалізації посідає “молодняк” — споживачів віком до 27 років. Найбільш популярними "смаками" в сегменті сухариків є "бекон", "риба" і "сир", інші споживчі переваги виражені не так явно.
Пік продажів посідає літній період, а кількісні параметри сезонного зростання споживання залежить тільки від погоди.

Капіталовкладення

Для того щоб створити виробничу одиницю, що випускає "сухарні" закуски до пива, на "залізо" необхідно витратити $50-80 тис. Вкладення в стартовий оборотний капітал операторами оцінюються ще в $20-50 тис. "Морепродуктовий" "закусочний" бізнес передбачає наявність у підприємця-початківця $100 тис., які розподіляються в різній пропорції залежно від того, де проводиться фасування. У разі чисто імпортної схеми весь капітал інвестується в "обіг", у разі місцевої фасування близько $10-20 тис. доведеться вкласти в основні фонди. Мінімальна рентабельність виробництва пивних закусок становить 20%, оптова націнка – 12-15%, роздрібна – 20-25%.

Ціни

Представлені сьогодні на ринку закуски до пива можна поділити на такі цінові сегменти: від 0,5 грн. до 1 грн. - 

нижній ціновий сегмент, 1-2 грн. - Середній, 2-5 грн. - Верхній ціновий сегмент. Покупець готовий заплатити за закуску максимум стільки, скільки він платить за 1 пляшку пива, але не більше. Тому до ціноутворення потрібно підходити реалістично та пам'ятати, що сушені кальмари, наприклад, почали реально користуватися попитом лише торік, коли оператори ринку намацали конкурентоспроможну ціну.

Дозволи

"Дозвішалівка", пов'язана з організацією виробництва "сухарно-морепродуктових" закусок, традиційна: СЕС і пожежники. Коштує це задоволення близько $300, займає 1-3 місяці. Наступні проблеми дозвільного характеру ті самі, що й у будь-якого іншого харчового виробництва. Наприклад, починаючи з 2002 року, підприємства цієї сфери бізнесу відвідує не лише районна СЕС, а й обласна — затверджує асортимент продукції, проводить контрольні виміри. Для отримання штрих-коду доведеться зареєструватися в Торгово-промисловій палаті, вагове обладнання, що використовується у виробництві, буде об'єктом пильної уваги Держспоживстандарту. Далі — більше, і “дозвільні збори” можна сміливо закладати до внутрішньофірмового бюджету.

Збут

Сухарики та сушено-в'ялені морепродукти успішно реалізуються як у торгових мережах, так і на оптово-роздрібних ринках, які все ще популярні в регіонах.
Вибір виробниками збутової моделі визначається довжиною їхньої асортиментної лінійки. Широкий асортимент та поєднання кількох снекових товарних категорій роблять пряму дистрибуцію у великих містах економічно доцільною. А якщо ні, то краще орієнтуватися на співпрацю з торговими посередниками і формування дистрибуторської мережі.
Як показує досвід роботи провідних гравців ринку, небрендованому товару робити на ньому нічого (нагадуємо, "розкрутка" бренду коштує мінімум $100 тис. понад суму виробничих інвестицій). Тому для просування своєї продукції необхідно позиціонувати її як марочну та задіяти весь комплекс маркетингових комунікацій, починаючи з POS-матеріалів у місцях продажу, реклами у пресі, метрополітені та закінчуючи нестандартними промо-акціями. Враховуючи, що маркетингові бюджети операторів у більшості випадків дуже обмежені, акцент слід робити на некапіталомісткі, але пам'ятні заходи з прицілом на перспективу (наприклад, орієнтовані на дитячу аудиторію).

Сировина та упаковка

Сировина для виробництва сухариків використовується сама звичайна і цілком вітчизняна: борошно та соняшникова олія. Якщо сухарі готують із вже випеченого хліба, то краще застосовувати щільніші сорти з рівномірною сітчастою структурою без міні-пустот усередині. Такий хліб може випікати на замовлення будь-яке хлібопекарське підприємство, що працює за класичною технологією.
Харчові добавки, ароматизатори та інші інгредієнти, щоправда, доведеться імпортувати. Так само, як і будь-яка сировина для виробництва "морепродуктових" снеків, оскільки кальмарів та ін у Чорному морі не ловлять, а імпортують з Далекого Сходу (Китай, Корея). Причому злі язики стверджують, що аналогічна фасована продукція, яка ввозиться в Україну з-за кордону, має дуже умовне відношення до рибопродуктів і виготовляється із сої. Для отримання 100 кг готової продукції необхідно витратити близько 150 кг хліба до черствіння, 50 кг олії та 4 кг спецій із сіллю. Середня ціна спецій - 55 грн. за 1 кг, олії - 3 грн. за 1кг. Щомісячна витрата води для виробництва потужністю 40 кг/год (800 упаковок по 50 г) становитиме близько 10 куб. Матеріал фасувальної плівки має визначальний вплив на конкурентоспроможність готової продукції. У жодному разі не слід використовувати поліетилен, оскільки вміст пакету дуже легко вбирає властивий йому (поліетилену) "аромат". Тому сухарики, як правило, фасують у пакетики (50 г) із двошарового металізованого поліпропілену з міжшаровим друком, що гарантує тривалий термін зберігання продукції. Як транспортну тару застосовують ящики з гофрокартону, розраховані на 50 пакетиків. Високоякісна фасувальна плівка вітчизняного виробництва, за даними операторів ринку, коштує приблизно 26 грн. за 1кг.

Персонал

Чисельність виробничого персоналу, зайнятого безпосередньо на технологічній лінії, становить 4-5 чол. за зміну плюс бригадир. Крім того, снековому підприємству життєво необхідний хороший начальник виробництва (контролер), висококваліфікований головний технолог та хороший механік. Загальна чисельність персоналу за умови непрямої дистрибуції (див. розділ "Маркетинг") - 20-30 чол. Заробітна плата виробничих робітників — 350-400 грн., а на оплату праці фахівців доведеться розщедритися. Технолог, наприклад, коштує власнику $300-400 на місяць.

Стандарти

Сухарики та “морепродуктові” снеки – нові для нашого ринку продукти. Тому для того, щоб їх виробляти, доцільно попрацювати над розробкою власних ТУ, а також витратитися на їх узгодження та затвердження. Вимоги до якості сировини цілком звичайні 

та регламентуються відповідними ДСТУ та ГОСТами.
Розробкою стандартів займаються такі галузеві наукові центри як Інститут хлібопродуктів, НДІ харчової промисловості, УкрЦСМ. Офіційна вартість виконання ТУшного замовлення - $1000-2000. Однак, якщо не полінуватися, можна знайти професіонала, який за цю роботу візьме $200-300.

Розміщення

Розміщувати снекове виробництво краще в місцях концентрації споживачів, тобто в мегаполісах та їх передмістях. Непоганим варіантом є використання виробничих площ хлібокомбінатів чи заводів продтоварів. Площа, необхідна для встановлення технологічного обладнання, – 80-100 кв.м, ще стільки ж необхідна для допоміжних та офісних служб. Необхідно, зрозуміло, також наявність підведення води та каналізації, у тому числі і до роздягальні для робітників.
До виробничого приміщення має бути підведена напруга 380 В. Стіни машинного залу доведеться пофарбувати за вимогами санстанції на висоту 1,8 м, а складські приміщення — оснастити піддонами. При розміщенні "заліза" має бути забезпечена прямоточність виробничого процесу - продукт в одні двері увійшов, в інші - вийшов, і потоки не перетинаються.

Технологія

Типова технологія включає виробництво (випічку) хлібних напівфабрикатів, їх різання, сушіння; нанесення олії, ароматизаторів (спецій); фасування та упаковку. Якість кінцевого продукту визначається режимами виробництва напівфабрикатів, технологією та якістю внесення смакових добавок та видом упаковки.
Послідовність дій під час виробництва сухариків виглядає так. Спочатку хліб або спеціально випечені заготовки нарізають послідовно в кількох площинах - виходять кубики або довгасті брусочки. Потім заготовкам для сухарів надають специфічного смаку. При невеликих обсягах виробництва хлібні заготовки розкладають на лист рівним шаром товщиною 2-3 см. Далі листи поміщають у піч, сушать 10-15 хв при температурі 180-190оС, охолоджують, відправляють в дражувальні машини для нанесення добавок і далі. У дражувальних машинах продукт постійно перемішується, а добавки подаються зверху. Альтернативним варіантом є апарати, в яких продукт рухається конвеєром, а добавки розсипаються зверху. Деякі виробники роблять сухарики за спеціальною, так званою безмасляною технологією. Відмінність цієї технології в тому, що спеціально випечений напівфабрикат сушать у конвекційних печах, а не обсмажують у маслі. Тільки потім слідує процес рівномірної обробки рафінованим маслом. Щодо технології виробництва сушено-в'ялених морепродуктів, на жаль, сказати про неї особливо нема чого, оскільки в Україні економічно доцільно організовувати виключно їх фасування. Тому тут камінь спотикання швидше не технологія, а природа сировини, що використовується (див. главку "Сировина").

Устаткування

Виробнику-початківцю сухариків доведеться обзавестися хліборізками, печами для сушіння хліба, обладнанням для нанесення добавок і пакувальними автоматами. Ціни на нього знаходяться в діапазоні $50-80 тис. і залежать від продуктивності печі, хліборізки та пакувального апарату. Допоміжні види обладнання впливають на вартість несуттєво. Рівень цін визначається країною походження техніки. Наприклад, італійська хліборізка коштує $2-7 тис., голландська - $6-7 тис., російська - $4-5 тис., турецька - до $2 тис. Вітчизняний пакувальний апарат можна придбати за EUR990-3500 залежно від рівня автоматизації, дражувальну машину - За EUR990, барабанну піч - за EUR1850-2450, хліборізку - за EUR1980.
Найбільш складною операцією, з погляду підбору обладнання, є різання хліба на шматочки необхідної форми. Машини, що застосовуються для цієї мети, класифікують залежно від того, в яких площинах здійснюється різання, і від характеру різання: розпилювання фрезою, пилкою розпилювання, різання ножем серповидної форми, ножем звичайної форми і розпуск на вальцях. Сьогодні на ринку представлені такі типи хліборізок: машини "радянського" зразка, що ріжуть на скибочки типу тости серповидним ножем ($1000-1500); машини, які пиляють хліб на смуги, скибочки тощо. ($ 2000-3000); комбайни, які ріжуть хліб у кількох площинах. Для виробництва сухариків можна застосовувати будь-які печі хлібопекарського та кондитерського призначення: звичайні лоткові, лоткові обертові, барабанні та конвеєрні.
Кожен виробник комплектує технологічну лінію виходячи зі своїх фінансових можливостей та технологічних ноу-хау. Наприклад, ТОВ "ПІГ "Корнер капітал" використовує імпортне хлібопекарське обладнання виробництва Туреччини, хліборізальне обладнання виробництва США; вітчизняне дражувальне та фасувальне обладнання.
Багато виробників відзначають, що одним із ключових факторів, які забезпечують ритмічне виробництво продукції, є доступне сервісне обслуговування. Тому купувати техніку бажано у постачальника, представництво якого є за місцем дислокації виробництва. Пусконалагоджувальні та налагоджувальні роботи, як правило, виконуються за окрему плату (5-10% вартості обладнання).